Mybrary.ru

Юрий Логвин - Слiди на плинфi (на украинском языке)

Тут можно читать бесплатно Юрий Логвин - Слiди на плинфi (на украинском языке). Жанр: Русская классическая проза издательство неизвестно, год 2004. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.ru (mybrary) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Название:
Слiди на плинфi (на украинском языке)
Издательство:
неизвестно
ISBN:
нет данных
Год:
неизвестен
Дата добавления:
26 декабрь 2018
Количество просмотров:
97
Читать онлайн
Юрий Логвин - Слiди на плинфi (на украинском языке)

Юрий Логвин - Слiди на плинфi (на украинском языке) краткое содержание

Юрий Логвин - Слiди на плинфi (на украинском языке) - описание и краткое содержание, автор Юрий Логвин, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки Mybrary.Ru

Слiди на плинфi (на украинском языке) читать онлайн бесплатно

Слiди на плинфi (на украинском языке) - читать книгу онлайн бесплатно, автор Юрий Логвин

Коли валка возiв i вершникiв i кiлькох повiдних коней прийшла до межi боярської землi, всi проводжаючi спинились.

I далi вже нiхто не йшов.

Коли вони посувались дорогою пiщаною на узвишшi, то сiльськi люди тiльки де-де розiгнулись вiд своєї працi, приклали руки до очей i провели поглядом ту валку, що плуганилась звивистою дорогою.

Вони вже минали село, огороджене валом i гостроверхим тином, i звертали праворуч, щоб заглибитись у лiс, як вiд кузнi до шляху вибiгла донька коваля. Пiдступила i подала Пiвнику намистину, ту самiсiньку, якою вiн вибив зуба чарiвниц!

Мандрiвцi повернулись до малих, подивились, але нiхто з них i не стишував ходи.

Валка йшла i йшла вперед.

Дядько Пiвень звiвся в стременах, озирнувся на малого, ледь усмiхнувся, та вiдвернувся, i бiльше не обертався.

Реп'ях, витягши шию, нюхтив - чим пахне вiд доньки коваля.

- Вiзьми. Це твiй оберiг!

- А звiдки в тебе?

- Бо чародiйка наша родичка. Вона закляла на твого дядька i на тебе, щоб ви нiколи не вернулись сюди... Намистину я знайшла в потаємному лiсi.

- То ти з нею ходиш туди? - Бовкнув Пiвник, хоча добре знав - про чародiйство i чародiйськi мiсця не говорять i не питають. Бо за це чародiї, волхви i ворожбити можуть наслати порчу.

- I я, i мiй батько! Тiльки ти не кажи дядьковi! А чаклунка моя тiтка.

- Ти не зрадила її?

- Чому?

- Ну, бо ти вiддала менi намистину... Вона ж чародiйка - знає все потаємне i тебе покарає!

- Дурне! Вона сильна, як i всi чародiї, проти чужих. А мiй батько добре на ворожбi знається. Його сила мене захистить. I я вже в собi починаю силу вiдчувати. Вона своє знає, а я своє знаю. I вона цього не знає! Он як! А про це вже нi вона, нi батько не знають.

Намистина лежала в дiвчинки на долонi, насилена на тонкий шкiряний пасочок.

Пiвник узяв i одяг на шию. I намистина зразу ж лягла теплою ваговитiстю поруч iз натiльним бронзовим хрестом i олов'яним змiєвиком, що боронить людину вiд усякої недуги.

- А що сильнiше - хрест, змiєвик чи намистина?

- Думаю, що намистина найсильнiша! - Вiдказала дiвчинка. Бо нi оберегом, нi хрестом ти не вибив їй зуба. I до всього, намистина цiла-цiлiсiнька лишилась.

Вони стояли один навпроти одного i мовчали.

А валка невпинно сунулася шляхом i все вiддалялася вiд села.

I пес загарчав занепокоєно, нiби прикликаючи Пiвника наздоганяти валку.

Тодi Пiвник, нiби намагаючись запам'ятати дiвчинку уважно, оглянув її усю вiд голови до нiг.

- А що тобi привезти з Києва?

- Ну, ти нiчого з Києва менi не привезеш, бо ти не повернешся сюди. Бо тiтка таке проти вас закляла i наворожила, що аж страшно, i головне - щоб ви додому нiколи не повернулись.

- А я не боюся твоєї тiтки! Що тобi привезти?

Дiвчинка подивилась на нього згори вниз i мовчки усмiхнулась.

- Я тобi обiцяю таке, таке щось гарне... Навiть сам не знаю... Але таке, таке!

I зразу схопився з мiсця i чимдуж побiг за валкою. Реп'ях поруч.

Дiвчинка прокричала йому вслiд:

Ш Л Я Х

Пружиниста дорога, що йшла торфовищем, скiнчилась, i велика валка виповзла до лiсу.

Дорога звузилась i зазмiїлась межи височенними стовбурами.

Сонце пiднiмалось вгору i там блакиттю набиралось небо, а тут ще була сутiнь.

Конi бадьоро товкли лiсову дорогу, але пiсок поглинав тупiт копит. А колеса скрипiли, пищали, спiвали кожне своїм голосом i на свою силу.

Отако в сутiнi зеленiй межи товстенними стовбурами йшли цiлiсiнький день до самого вечора.

Зупинились на вiдпочинок неподалiк вiд дороги на великiй галявинi.

Дядько розпорядився, щоб вози колом розташувати - оборона з усiх бокiв.

Коней розпрягли i поставили посеред табора.

Старий Талець невдоволено зауважив Пiвневi.

- Нехай би конi попаслися. Трави тут добрi. То i ячмiнь би заощадили. У Києвi буде важка праця, чим годуватимеш? Де ячменя вiзьмеш?

Тут дядько Пiвень поклав правицю за спину, на сокиру, а лiву ногу виставив уперед i заговорив тим голосом, якого малий нiколи не чув. Так говорила прапрабаба, коли щось їй було ненависне.

Пiвень говорив тихо i дивився Тальцю в очi невiдривне.

- Коней не пущу на пашу - татi можуть звести. I, крiм того, Лях i Нiмець, вони не того тiста, що ти, вiрний боярський раб. Вони полоненники. I вони спокусяться втечею. А я не хочу, щоб вони тiкали на моїх конях.

- Конi, вони поки що боярськi... Чи ти їх у нього купив?.. - Говорив, глузливо всмiхаючись, пiдстаркуватий боярський холоп.

- Ти помовч, поводирю! Я з боярином уклав угоду, що вiдповiдаю за все на будовi i в дорозi. Але боярин не сказав менi й слова, що менi забороняється когось iз вас покалiчити за непослух. Це я на власний розсуд робитиму... - i вiн повернувся до полоненикiв i наказав: - Принесiть води та розбийте отой дубовий пень на паливо. I розпалiть багаття. А ти, Будий, звари кашу. Мусиш краще за нас все це вмiти - адже в тебе батько скiльки вже рокiв боярам куховарить.

Потiм дядько вийшов за вози, i Пiвник за ним. Дядько оглянув усi вози, зазирнув пiд колеса, перевiрив осi й дишла.

Поступово Пiвень заспокоївся i зайшов назад межи вози.

Пiд начищеним лискучим казаном грало веселе полум'я, а над казаном схилився патлатий Будий i щось копирсав кописткою у паруючiм варевi.

Вечеряли вже при зiрках.

На нiч дядько розподiлив три варти. Собi призначив другу. Визначив, де кому спати.

Старшi холопи почали ремствувати - хiба не однаково, де кому лягати? Де хто вмостився, там i спить!

- Татi бродять по лiсах! Княжi дружини посiкли полки ворожi, а малi зграї розпорошились по лiсах та пущах. Наша валка - золота здобич для татей.

Пiвник взяв клiтку i покликав Реп'яха, щоб вмоститися бiля тахнучого багаття.

Але дядько вiдтяг небожа в затiнок воза.

- Отут спи! - Кинув попону зi свого коня. - Бiля вогнища, навiть невеличкого, ти добра цiль для лучника. Вiн тебе бачить, а ти його - нi!

Малий прокинувся не вiд того, що пiвень Червень кричав, а вiд того, що дядько Пiвень заворушився, вiдчуваючи настання своєї черги.

Дядько поклав спати на своєму зiгрiтому мiсцi першого стража Буда, а сам пiшов по малому табору межи возами. Робив крок i надовго завмирав, уважно прислухався. А разом iз ним прислухався i його небiж.

Хропли час вiд часу конi, подзвонювали вуздечками.

З лiсу час вiд часу пливли сумнi крики дрiмлюги, та на тому боцi ручая пугав пугач, i кiлька разiв пробрехала лисиця.

А далi знов тиша.

Дядько Пiвень пiдкинув жменю дубових скiпок у затахле багаття, i червонi зблиски освiтили табiр. Всi спали.

Навiть конi стояли закляклi, i лише часом ледь-ледь отрушували шкiрою.

Малий перекинувся голiчерва, i йому аж дух захопило вiд яскравостi та незлiченностi зiрок.

Вiн довго вдивлявся в них, i йому здалось, що однi були зеленi, другi бiлi, третi блакитнi, а ще були наче й рожевi. Однi свiтили яскраво, iншi час вiд часу наче блимали. I вiд їх далекого-предалекого миготiння i вiд шепоту дядькової молитви, бо вiн молився, щоб не хотiлося спати, малого наче заколисало, i вiн заснув.

Бiльше до самого ранку Пiвник не прокидався...

...По снiданню та годiвлi коней рушили далi по звивистiй лiсовiй дорозi, яку заливали часом холоднi, пронизливi хвилi туману.

I знов рипiли-спiвали колеса, кожне на свiй голос.

Сьогоднi вже холопи не крокували поруч возiв, а попримощувались на возах i куняли. Лише Нiмець i Лях не куняли, а сторожко придивлялись до всiх зворотiв дороги.

Дядько взяв малого поперед себе на коня.

- Бачиш, як зирять? Запам'ятовують. Не забувають про волю, бач! Хоча вже й дiтей тут наплодили.

А сам подумав: "Пiсля княжого уроку можете тiкати. Та i я вже не повернуся до цього павука, що на людей сiтi плете!"

Реп'ях трюхав поруч коня, бувало, вибiгав уперед, нюхтив повiтря.

Пiвень Червень упродовж всього дня походжав по болонках i щось там у корi наче видзьобував.

Пiд вечiр вибрали гарне мiсце для ночiвлi - високий пагорб над заболоченим лугом.

Сонце лише котилося за далекий чорний лiс, як зварили кулешу.

I друга нiч минула спокiйно, хоча Пiвень весь час був напоготовi, i вартових змiняв двiчi.

Третiй день вони посувались крiзь темну похмуру пущу. Лише разiв три крiзь прориви в деревах на людей i коней впали згори золотi сонячнi променi.

Четвертого дня дорога вийшла у свiтлий сосновий лiс.

Талець попередив дядька - далi будуть болота.

Тому задовго до вечора зупинились.

I почали все ретельно, в котрий уже раз, усе перевiряти.

I якось трапилось так, що пiвень Червень опинився далеко вiд своєї клiтки. Вiн розгрiбався пiд кущем шипшини i призивно кокотiв, закликаючи до трапези своїх неiснуючих жiнок. Реп'ях був при пiвневi. Реп'яха нiхто, звичайно, не вчив сторожувати курей, але вiн був поряд iз пiвнем.

I тут раптом з-за високих дерев вилетiв здоровенний яструб i каменем упав на пiвня.

Хлопчик з несамовитим криком кинувся через ручай на пагорб i встиг схопити яструба за крило i за горло. А в друге крило вчепився Реп'ях. А яструб одною лапою вп'явся в спину пiвня Червеня, а другою в чубок Реп'яха.

Дядько миттю пiдоспiв на допомогу - дуже злякався, що яструб вдарить малого в очi.


Юрий Логвин читать все книги автора по порядку

Юрий Логвин - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки Mybrary.Ru.


Слiди на плинфi (на украинском языке) отзывы

Отзывы читателей о книге Слiди на плинфi (на украинском языке), автор: Юрий Логвин. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.

Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*
Подтвердите что вы не робот:*
Все материалы на сайте размещаются его пользователями.
Администратор сайта не несёт ответственности за действия пользователей сайта..
Вы можете направить вашу жалобу на почту my.brary@yandex.ru или заполнить форму обратной связи.
×
×