Mybrary.ru

Юрий Логвин - Слiди на плинфi (на украинском языке)

Тут можно читать бесплатно Юрий Логвин - Слiди на плинфi (на украинском языке). Жанр: Русская классическая проза издательство неизвестно, год 2004. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.ru (mybrary) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Название:
Слiди на плинфi (на украинском языке)
Издательство:
неизвестно
ISBN:
нет данных
Год:
неизвестен
Дата добавления:
26 декабрь 2018
Количество просмотров:
97
Читать онлайн
Юрий Логвин - Слiди на плинфi (на украинском языке)

Юрий Логвин - Слiди на плинфi (на украинском языке) краткое содержание

Юрий Логвин - Слiди на плинфi (на украинском языке) - описание и краткое содержание, автор Юрий Логвин, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки Mybrary.Ru

Слiди на плинфi (на украинском языке) читать онлайн бесплатно

Слiди на плинфi (на украинском языке) - читать книгу онлайн бесплатно, автор Юрий Логвин

Кузня стояла нижче, в яру, окремо вiд садиби. Проста кузня, один зруб. Паколля ще врите з трьох бокiв. А вгорi була завiса з розколотого лемеху. Усерединi все було ретельно обмазане грубим шаром бiлої глини.

Правда, по роках бiла глина просякла кiптявою, димом i зробилась геть чорна, як глупа нiч.

Коли дядько з небожем досягли самої кузнi, вгорi над ними зi скрипом розiйшлися стулки ворiт, i з'явився сам знаменитий коваль.

Доброго зросту, у короткiй лiтнiй свитi. Ставши на воротах, бризкнув iз чашi на корову води, а тодi сказав у глибину двору:

- Пускай!

- Бач, який хитрун! - Зашепотiв Пiвень небожевi. - Вигоняє худобу на пасовище i кропить водою з чаклунського гульбища. А сам хрещений! Навiть на кузнi хрест вирiзано!

- А це допоможе?

- Коли допоможе християнська молитва... А коли буває i поганський заговiр.

Дядько пiдвiвся, наказавши Пiвнику сидiти i не рипатись.

Вони кланялись один одному, кивали головами. Потiм щось перейшло з рук дядька до рук коваля.

Потiм говорив дядько, а коваль лише головою кивав.

Кузню коваль вiдiмкнув довгим ключем.

Може б люди i дорiкали ковалевi за замок, за те, що людей стережеться. Але i ключ, i замок були його власної роботи, i нiхто нi слова не вимовив.

Вийшов iз кузнi коваль у шкiрянiм лискучiм фартусi. Вiн нiс повну жменю жеврiючого вугiлля.

Як Пiвник те побачив, йому аж п'яти запекло.

Коваль висипав жарини в купу вугiлля.

Дядько вхопився за важiль мiха, щосили потяг.

Фуркнув мiх, злетiла хмарка чорного пилу, i чорне вугiлля почало жеврiти. Потiм полетiли iскри, знялась хмарка вугiльної куряви.

Коваль всунув крицю до горна. I вона почала набувати кольору, розквiтати сяйвом.

Коваль ухопив губчастими щипцями смугу i передав Пiвневi. Поставив зубило на смугу, ударив молотом i розсiк смугу на два шмати.

Один кинув на землю, другий знов запхав у горнило. Коли метал розпiкся до бiлого, коваль вихопив його i кинув на ковадло.

Знов тримав дядько Пiвень, а ковадь почав той шмат кувати, загинаючи навколо залiзної палицi.

Смуга сходилась своїми кiнцями, водночас вичахаючи.

Коваль, взявши зiгнуту смугу, пiшов до зруба. I щось там довго колупався з нею.

Пiвник хотiв туди ступити й подивитись, та дядько мовчки прихопив його за руку, зробивши страшне лице: "Ти куди пхаєшся?"

Вийшов коваль iз залiзом, умащеним якимось глиняним мастилом там, де кiнцi сходилися.

Коли мастило трохи пiдсохло, вони удвох iз дядьком поклали в горнило метал i заходились щосили, в чотири руки, надимати мiхи.

Дядько стрибав, вигинався, налягав грудьми на палицю, а коваль тiльки здiймав руку то вгору, то вниз.

Коваль дивився похмуро, а коли над обмазаним металом почали злiтати iскри, та такi слiпучi, що аж в очах болiло, вiн нiби повеселiшав. I згадав про малого.

- Оце варимо крицю, - пояснив вiн, - щоб не було шву видно, а тодi докуємо вже лезо сокири.

Коваль витяг заготовку сокири. Прокував тонесенькими молоточками. Враз злетiла глиняна шкаралупа й окали, i хлопчик побачив залiзо, блакитне суцiльне залiзо, наче й не було склепане з двох кiнцiв.

Малий iз захватом дивився, як коваль вирiвнює обух, кує-вiдтягає вниз лезо сокири.

Загартовував у цебрi з якимись настоями. Бо зашипiла, забулькала вода i по кузнi розплився запах їдкого зiлля.

Жало леза направляв коваль, а ручку точила щосили ганяв дядько Пiвень, вiдвернувши лице вiд густого потоку iскор, що виривались з-пiд залiза.

Якраз, коли коваль вiдкладав сокиру, щоб перепочити, iз садиби вийшла i наблизилась до них чорнобрива дiвчинка. Ще без заплiток, лише в самiй сорочцi, без фартушка навiть, тiльки крайкою пiдперезана. Напiвдiвка, як сказали б люди, але через тонке полотно вже пнулися гострi груди. Вона була дивна - волосся бiле-бiляве, аж жовте, як золотий цвiт кульбаби, i чорнi, геть зрослi брови на смаглявiм обличчi.

Вона принесла батьковi короб з наїдком, але до самого зрубу не йшла. А стала нiби на якiйсь невидимiй межi i чекала, коли пiдiйде її батько i все забере...

Вона пильно розглядалася на Пiвника.

А вiн теж прикипiв до неї поглядом.

Коваль подивився по черзi на малих i з усмiхом спитав у доньки:

- Що ти на нього заглядаєшся? Вiн - малий.

А дiвчинка вiдкинула з очей пасмо золотого волосся i впевнено, беззастережно вiдповiла батьковi:

- Поки що малий, але як виросте, буде вищий за Пiвня.

- Ти його собi вподобала? Чого?

- Бо вiн хваткий i везучий, - анi трохи не застидавшись, вiдказала дiвчинка батьковi.

Батько їй нiчого не сказав, i вона мовчки повернулась i почала пiднiматись пiщаним схилом.

Вже вгорi вона обернулась i всмiхнулася Пiвнику, поправила волосся, що лiзло їй в очi, i враз нiби крiзь землю провалилася.

Коди сьорбали житнiй кисiль i жували чорний черствий хлiб, Пiвень i коваль жартували над дiтлахами.

А Пiвник все думав своє: "Певно, не тiльки коваль чародiй, а чародiйством вiдає i його мала донька. Не iнакше, що мала чародiйка! Бо звiдки їй знати, що менi поталанило, казково пощастило, i я поїду з дядьком до Києва?!"

Наконечник рогатини, що був нiби здоровенний нiж, коваль виготував набагато швидше. Єдине, що трохи затримало - зварення рурки для держака.

ЧАРIВНИЦЯ

Дядько Пiвень у кузнi насадив сокиру на добре грушеве топорище, а рогатину приладнав до ясеневого дзвiнкого ратища.

I хоча коваль зробив i рогатину, i сокиру найкращi, однак до себе в садибу до трапези не запросив.

Значить, вважає, що Пiвень уже стороннiй, невезучий. I з ним нема чого знатись.

Небiж теж це зрозумiв, але боявся спитати дядька Пiвня, чому це так.

Дядько крокував похмурий, похиливши патлату голову. I поволi-волi звертав у пущу.

Спочатку хлопчик думав, що дядько зiбрався на потаємне полювання в нетрях.

Але коли вони двiчi поминули лося з молодими рогами, вiн зрозумiв, що вони йдуть до Священного джерела.

Потаємне то було мiсце.

Туди все поривався дiстатись пiп-гречин, що приїздив до боярина Судомировича сина хрестити. Та нiхто йому туди дороги не виказав.

А сам боярин не знав дороги. Бо вiн не з деревлян був, а iз старих християн, що ще за княгинi Ольги одержали тут маєтностi.

Сонце ще не зайшло, але тут у пущi вже запали блакитнi сутiнки.

На велику галявину вони вийшли якось раптово, малий аж охнув, як вони опинились на смарагдовiй галявинi, залитiй золотим передзахiдним промiнням.

Було чути, як десь у дубовiм густiм верховiттi стогне дикий голуб.

Протарабанив двiчi по сухому суковi дятел, i бiльше нiяких звукiв.

На тiй галявинi було вiльне мiсце, i там грало блакиттю малесеньке, зовсiм малесеньке озерце.

Малий хотiв спитати дядька, як оце вiн, що весь час молиться християнському Боговi i знає бiльше за iнших молитов, прийшов сюди до святого поганського джерела. Як же вiн може молитись Берегинi i Роду великому, i всiм Роженицям?

Бiльше птахи не обзивались, i тепер тишу перебивав лише плюскiт джерела, що випливало з-пiд величезної гранiтної брили та впадало в малюсiньке-премалюсiньке озерце з кам'яними берегами.

Дядько поклав перед собою сокиру, рогатину, став навколiшки i звiв угору руки з благанням до Берегинi.

А тодi кинув у смоляну глибину озерця маленького кiстяного коня.

Малий став навколiшки за дядьком i не знав, що йому робити, який принести дарунок Берегинi.

Дядько, мов би прочитав думки малого i простягнув йому важку кам'яну намистину.

Хлопчик тiльки зiбрався з духом, щоб вимовити своє закляття, як хруснула пiд чиїмись ногами суха гiлка. I дядько, i небiж одноразово й рвучко обернулись. Вони побачили молодицю. Бiле запинало було якось дивно пов'язане - анi так, як у замiжнiх, а нi так, як у вдовиць.

Була набагато вища за дядька Пiвня i в правицi тримала довгого костура з чiткими карбами вiзерункiв. Обличчя блiде, чорнооке й чорнобриве з бiлопопелястими косами не вiщувало нiчого доброго.

Пiвник зразу впiзнав її, хоча й нi разу не бачив. I про неї наче довго чи багато нiхто не говорив. Але якщо колись, якось та десь хтось хоч слово казав, що її стосувалось, вiн все запам'ятовував. Що потаємно в пущi живе чарiвниця, вправно людей лiкує, знаходить пропажу, може порчу на худобу навести, i до людей часом буває лиха. Особливо до тих, хто старi звичаї забуває i постiйно бiгає до нових церков. I ревним християнам вона жодному не допомогла. Хто казав, що вона донька якогось ворожбита, хто - вона небога головного волхва всiєї пущi, що простяглась до самої рiчки Прип'ятi. А одного разу чув Пiвник бесiду старезних дiдiв, що вона пра-праправнучка однiєї з жiнок-полонянок самого князя Мала, того Мала, що став на прю з княгинею Ольгою.

Страх напружив все тiло Пiвника пiдкинув на рiвнi ноги.

За ним дядько пiдхопився i постав iз порожнiми руками, зовсiм без зброї.

Зневажливий смiх чародiйки вiдбився багатоголосим вiдлунням вiд Святого озерця, кам'яних брил i десь загоготiв у верховiттях дубiв.

Вiд переляку в Пiвника зацокотiли зуби.

А чарiвниця все била словами, проклинаючи i заклинаючи дядька Пiвня:


Юрий Логвин читать все книги автора по порядку

Юрий Логвин - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки Mybrary.Ru.


Слiди на плинфi (на украинском языке) отзывы

Отзывы читателей о книге Слiди на плинфi (на украинском языке), автор: Юрий Логвин. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.

Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*
Подтвердите что вы не робот:*
Все материалы на сайте размещаются его пользователями.
Администратор сайта не несёт ответственности за действия пользователей сайта..
Вы можете направить вашу жалобу на почту my.brary@yandex.ru или заполнить форму обратной связи.
×
×