Mybrary.ru

Юрий Логвин - Слiди на плинфi (на украинском языке)

Тут можно читать бесплатно Юрий Логвин - Слiди на плинфi (на украинском языке). Жанр: Русская классическая проза издательство неизвестно, год 2004. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.ru (mybrary) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Название:
Слiди на плинфi (на украинском языке)
Издательство:
неизвестно
ISBN:
нет данных
Год:
неизвестен
Дата добавления:
26 декабрь 2018
Количество просмотров:
88
Читать онлайн
Юрий Логвин - Слiди на плинфi (на украинском языке)

Юрий Логвин - Слiди на плинфi (на украинском языке) краткое содержание

Юрий Логвин - Слiди на плинфi (на украинском языке) - описание и краткое содержание, автор Юрий Логвин, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки Mybrary.Ru

Слiди на плинфi (на украинском языке) читать онлайн бесплатно

Слiди на плинфi (на украинском языке) - читать книгу онлайн бесплатно, автор Юрий Логвин
Назад 1 2 3 4 5 ... 25 Вперед

Логвин Юрий

Слiди на плинфi (на украинском языке)

Юрий Логвин

Cлiди на плинфi

I. ЗАСПIВ

Старiючий майстер ретельно позначив усi болонки зрубу, позначив усi частини будови - вiд вiконець-заволок до сволокiв на всiх поверхах. Тому вiн не втручався тепер у роботу хлопцiв - знав, усе добре зроблять.

Здоровi, вправнi хлопцi поскидали кожухи та свитки i, закасавши рукава, мiцно пiдперезавшись, знiмали вiнець за вiнцем дубового зрубу. Дзвенiло вистояне дерево, з шерхотом i трiском обсипався тиньк помальованих, помережаних стiн. Їдучий пил туманом розповзався подвiр'ям, викочувався через вiдкритi ворота на вулицю.

Тихо, тихо сiялись снiжинки, десь спiвали величальну пiсню молодому.

А старий майстер забирав усе своє добро з Верхнього Мiста.

Наче зацiпенiлий, дивився вiн на хмари крейдяного пилу, що огортали залишки зрубу. Як гаряче зараз його робiтникам! Он то один, то другий утирав з чола рясний пiт.

А майстровi прохолодно. Холод тепер часто проймає його спрацьоване тiло. А ще частiше прохолодою проймало його душу, колись таку веселу та гарячу.

Коли вони з дядьком повернулись iз далеких сонячних Обезiв i йшли на уклiн до городника, то побачили за паколлям предовгого тину мури Софiї Святої, зведенi не менш, як на двi косих саженi. Мури згори накритi солом'яними кулями. I їх згори притрусив перший снiг.

Коли вони збиралися в далекi Обези по золото, свинець i мiдь, то будова була велетенським мурашником, а гомiн стояв, плив звiдсiля над мiстом.

Тепер за паколлям тину не було колотнечi, гомону, гуркоту, не рипiли вози, не дзвенiли сокири й молотки. Тiльки вiд ям з вапном клубочилась густа пара.

I все довкола засипав, засiвав пухкий снiг. Снiг невагомим покривалом огортав золоте, ще не опале листя, ховав у бiлому смарагдовi стеблини ще живої трави. Вiн тодi зняв обезьку кошлату шапку i звiв до неба лице. Прохолоднi снiжинки гамували лихоманку чекання... Ось зарипiли ворота. Зараз вiдкриються навстiж, i через них виїздять сани з болонками. А на болонках позначки, поставленi його рукою. Повезуть цi болонки на Подiл, i почне вiн там складати їх у зруб на новому подвiр'ї.

А тут, у Верхньому Мiстi, на будовi Святої Софiї, на впорядкуваннi подвiр'я i служби, на виведеннi Золотих ворiт проминуло бiльш нiж три десятилiття його життя.

Клубочилась їдуча курява, а майстровi згадалися тумани над iрпiнськими болотами, як вони в такий туман переходять бродом на правий берег. Знов згадалась золота подорож в Обези. Найщасливiша подорож його життя. У синiй водi вiддзеркалення крутобокого, наче iз золотих дошок, бойового човна варязького. Сiчуть золотi весла бiрюзу води, напнулось колесом, засвiтилось срiблом вiтрило. Дзвенять вiд напруженої гонитви крутi боки човна, рiже високий i гострий нiс теплу днiпрову воду. А вiн, самотужки пiдбираючи мелодiю, спiває вiншування могутнiм веслярам.

Он там далеко-далеко внизу в одну мить скресла крига, опали снiги з дерев i лугiв, зацвiли i осипали золотим пилом верби i шелюг, i все зазеленiло, зацвiло, i повiнь в одну мить опала. I пливе-плине далеко внизу човен, минає одмiлини, темнi смуги вогкої рiнi, смарагдовi заростi прибережних гаїв.

Вiн стоїть тут угорi, на височенних київських кручах, ще скутих довгою зимою, i згадує, як вiн, малий тодi, видерся по штагах на рею, примостився на самiм вершечку i споглядає близькi смарагдовi, а далекi блакитно-бiрюзовi - приднiпровськi гори.

I не озирнеться назад, власне, не зазирне в майбутнє, щоб побачити засипанi ще снiгом схили Верхнього мiста i вгледiти десь високо-високо самого себе. Сивого, у сiрiй вовчiй шапцi, згорбленого, iз глибокими зморшками на худому обличчi,

А вiн, сивоусий майстер бачить його, малого, веселого мандрiвця й спiвця, як вiн дряпається по штагах на рею.

I нiчого майстровi не шкода з усiх лiт прожитих.

Тiльки шкода тiєї безжурностi, що минула, розвiялась, пролетiла птахом, продзвенiла пiснею i розтала над блакиттю Днiпрових плесiв, над золотом Днiпрової рiнi.

За цей час збудували Святу Софiю.

Господар Русi, великий каган Ярослав укрiпив життя i порядок "Руською Правдою", змiцнив воїв i ощадливо зiбрав срiбло i злато.

Минули й славнi походи супроти ворохобних сусiдiв.

Наближався час братовбивчих чвар межи нащадками Ярослава.

Нiхто з його синiв не зможе бути єдиним справжнiм каганом, стовпом i опорою влади на Русi.

I старiючий майстер знав про це i полишав Верхнє Мiсто. Здається, тепер от i настав час згадати слова тмутороканського iудея-мiняйлу, що казав тодi хлопчику: "Люби працю, зневажай багатство i не приязнi iз владою!'

Тодi малий не мiг второпати, чого ж цей багатий мiняйла каже такi слова. Все, здавалось, заперечувало йому. Хiба то праця - мiняти золото? Чи мiг вiн зневажати багатство, на якому сидiв? I чому не водити дружби iз владою? Якби вiн сам не пригощав ключника князя Мстислава, хiба б вiн такi достатки зiбрав у Тмутороканi?.. Але тепер майстер дещо починав розумiти з того початку в Тмутороканi... Хоча, власне, почалось все не в Тмутороканi, а тодi, в кiнцi травня, у далекому древлянському селi. I все почалось через дядька його.

ПОТАЄМНА БОРТЬ

Малий бiгав за своїм дядьком, i тому його прозвали Пiвником. Бо дядько прозивався Пiвень. I був людиною пiдневiльною. Вiн потрапив до боярина у кабалу. Позичив срiбло, щоб купити собi коня. Та кiнь за чотири днi здох. Отож лишився дядько без коня i срiбла i став закупом боярина Судомировича.

Тому, коли з Києва до садиби прибув княжий гонець i загадав людей на спорудження київських укрiплень, боярський управитель загадав їхати во град дядьковi Пiвневi та ще кiльком челядникам.

Як почув про те Пiвник, одразу побiг у село. Був вiн малого зросту, та й лiтами ще не вийшов, а проте вiдзначався кмiтливiстю i тямучiстю.

Зразу кинувся до прапрабаби, бо її всi поважали, слухали i навiть побоювались.

Пiвник пав перед нею навколiшки i почав прохати, щоб вона заступилась перед батьком та матiр'ю, i щоб вони вiдпустили його з дядьком до Києва.

- А дуже хочеш до Києва поїхати?

- Бiльше за все на свiтi!

Прапрабаба заплющила очi. Довго, довго мовчала, потiм її рука на головi хлопчика здригнулась i вона тихим, але твердим голосом проказала: "Пiди, поклич батька!", що без сумнiву значило - Пiвник поїде до Києва разом з дядьком Пiвнем.

I ось тепер з дозволу i благословення батька й матерi вiн мiг їхати до Києва разом з дядьком Пiвнем.

Нараз його посвистом покликали iз чагарiв. Хлопчина озирнувся - он за купою зеленi сховався дядько Пiвень. Вiн мовчки пiдманив пальцем до себе хлопчика.

I ось вони йдуть болотною стежкою, дядько несе здоровенний кошiль для вугiлля.

- Ось що. Пiвнику! Слухай уважно! Йдемо не по вугiлля. Йдемо по мед. А в кошелi всю снасть сховано. Не бiйся - я не злодiй. Ми йдемо не до липового гаю, а на старе болото. Ти добре знаєш - там, де сходяться землi боярська, княжа та сiльська. Там нiчия земля.

- Де ж там бортi? Там усе хирявий пiдлiсок та старi кривi сосни.

- Побачиш!..

I ось вони стоять пiд старою товстою вiльхою. Пiд ногами хлюпає руда болотна вода.

На чорнiй корi, невисоко над корiнням вирiзано дядькового знака здибленого коня.

Дядько повiсив кошiль на криву сосонку i витяг линву. На одному кiнцi мiцна рогулька, а на другому кiнцi - ще рогулька, i до неї припасован. дощечки.

Дядько прив'язав до мокрих постолiв залiзнi пазурi, обв'язався линвою, а стовбур обперезав сиром'ятним пасом. Вiдкинувся назад i почав рухатись по чорному стовбуру. Вiдкинеться на ременi, пiдтягне одну ногу, потiм другу, добре втискуючи залiзнi пазурi в кору, i швидко тодi вже випростовується, ослабивши ремiнь.

Пiвник внизу, задерши голову i затамувавши подих, приглядається до кожного поруху дядька .

Дядько дiстався до їовсго'i гiлки, став на неї. Рипить. Малому все аж стисло - вiльха дерево слабке, ненадiйне.

Ось дядько перекидає рогульку на линвi за товстенний сучок. Пiдтягає на линвi сiдало, перевiряє його. Обережно сiдає на нього. Вивiльнивши ноги i вiдв'язавши пас, стравлює линву i плавко спускається до верхiвок очерету. Зависає над головою Пiвника.

- Подавай швидше торбу з горщиками, глек i личину! I ножа!

Дядько надягає шапку-личину з берести та кiнського волосу. Обв'язує линвочками сорочку i штани, щоб бджоли не проникли пiд полотно.

- Ти вiзьми лика i все обв'яжи! Та шапку добре натягни! Та вiдiйди подалi! Та дивись пильно на всi боки! Прислухайся.

Дядько тягне вiльний кiнець линви, i линва, поволi посуваючись по змазаному салом гаку рогульки, пiдносить дядька Пiвня вгору, до самої бортi.

Зав'язавши мiцним, але простим вузлом линву, роздмухує жар у глечику з дiрочками.

Бiлий молочний дим огортає все навколо туманом. Дядько з-за спини вихоплює стару, надщерблену сокирку i двома ударами розширює дiрку дупла.

Пiвень занурює руку в дупло i перекладає в горщик здоровенну кулю золотих щiльникiв.

Затим наповнює другi горщики золотими щiльниками.

Глечик з трутом висить на гiлцi i курить молочним димом.

Назад 1 2 3 4 5 ... 25 Вперед

Юрий Логвин читать все книги автора по порядку

Юрий Логвин - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки Mybrary.Ru.


Слiди на плинфi (на украинском языке) отзывы

Отзывы читателей о книге Слiди на плинфi (на украинском языке), автор: Юрий Логвин. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.

Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*
Подтвердите что вы не робот:*
Все материалы на сайте размещаются его пользователями.
Администратор сайта не несёт ответственности за действия пользователей сайта..
Вы можете направить вашу жалобу на почту my.brary@yandex.ru или заполнить форму обратной связи.
×
×