Mybrary.ru

Олесь Бердник - Поза часом i простором (на украинском языке)

Тут можно читать бесплатно Олесь Бердник - Поза часом i простором (на украинском языке). Жанр: Научная Фантастика издательство неизвестно, год 2004. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.ru (mybrary) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Название:
Поза часом i простором (на украинском языке)
Издательство:
неизвестно
ISBN:
нет данных
Год:
неизвестен
Дата добавления:
24 август 2018
Количество просмотров:
135
Читать онлайн
Олесь Бердник - Поза часом i простором (на украинском языке)

Олесь Бердник - Поза часом i простором (на украинском языке) краткое содержание

Олесь Бердник - Поза часом i простором (на украинском языке) - описание и краткое содержание, автор Олесь Бердник, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки Mybrary.Ru

Поза часом i простором (на украинском языке) читать онлайн бесплатно

Поза часом i простором (на украинском языке) - читать книгу онлайн бесплатно, автор Олесь Бердник
Назад 1 ... 8 9 10 11 12 13 Вперед

Крутиться голова, свiдомiсть огорнена туманом, через губи коханої вливається в душу небачена радiсть. Вмерти не страшно! Але хай його смерть принесе хоч користь людям на Землi!

Барвицький кинувся до потужної радiостанцiї, настроїв її, взяв мiкрофон:

- Земля! Земля! - промовив вiн. - Говорить Барвицький з космольота, що повертається з системи Сiрiус! Я досягнув надпроменевих швидкостей, втратив можливiсть керувати апаратом i мушу загинути! Я був впевнений в тому, що зможу вийти за межi Часу i Простору! Я жорстоко помилився i розплачуюсь за це! Не повторюйте моєї помилки! Шлях у Космос вiдкритий - смiливо штурмуйте його! Безсмертя людей - у їх прагненнi до пiзнання Всесвiту!

Святослав на хвилинку передихнув, схопившись за груди. Пiт градом котився по його обличчi. Хвилину помовчавши, вiн тихо закiнчив:

- Мерi! Дорога Мерi! Чи чуєш ти мене? Дякую тобi за все! Бережи сина!.. Перед смертю я йому передаю свою мрiю про повне завоювання Всесвiту! Благословляю тебе, мiй сину! Благословляю всiх людей, якi жертвують собою ради людства, йдуть за голосом неспокiйного духа...

- Прощайте, люди Землi! Прощайте!..

...На страшнiй швидкостi промчавши в сонячнiй системi, космольот наближався до Землi Барвицький уже не звертав уваги нi на що... Вiн вiдчував одне: кров їх єдиним потоком пробiгає по тiлах i здається, що немає нi людей, нi свiту, i не треба шукати безсмертя, бо воно ось - в серцi цiєї худенької дiвчини! Одна мить великого кохання - ось що таке безсмертя!

Знову поцiлунок - останнiй поцiлунок!..

Святослав вiдiрвався вiд тремтячого тiла дiвчини i пiдняв очi, щоб поглянути в її лице. I в ту ж хвилину жах скував його серце. Дiвчини не було! Вона зникла!..

- Що це? Божевiлля? - прошепотiв Святослав, дивлячись дикими очима навколо. - Чари! Чари...

Але голос розуму перемiг. Кiлька хвилин Барвицький згадував, що з ним трапилося перед спуском на планету, i, нарештi, зрозумiв, що не було нi планети, нi людей, нi жрицi!.. Була, як завжди, неймовiрна, болюча галюцинацiя пiд час якої зорельот, обiгнувши в просторi систему Сiрiус, повернув назад, до сонячної системи..

Гаряча сльоза вперше в життi покотилася по худiй щоцi Святослава. Кiнець! Кiнець всьому!

Куля Землi заповнювала все небо, неймовiрно швидко збiльшувалася. Святослав припав до iлюмiнатора, божевiльними очима впився в рiдну планету.

- Мерi! - з вiдчаєм простогнав вiн...

...В ту ж мить космольот врiзався в земну атмосферу, Швидкiсть його була такою грандiозною, що апарат разом з людиною вмить перетворився в хмару газiв, а кiлька уламкiв пронизали вечiрнє небо над приволзькою рiвниною...

ПОХIД У ВСЕСВIТ

...На бетонованому майданi космодрому, на вiдстанi двохсот метрiв один вiд одного, стояли ютовi до старту три велетенськi космольоти. Завтра вранцi - о третiй годинi - коли ще всi будуть спати, апарати помчать до iнших зоряних свiтiв.

Заходило сонце i золотило апарати. Копилов, помилувавшись ними, пiдiйшов до радiопередавача. Треба було рапортувати в Академiю про пiдготовку до польоту. Хiба ж це звичайний полiт? Вiн теж вдарив старiстю об землю, i сам веде флагманський корабель. Другий - молодий iнженер, а третiй - Вiктор Барвицький. Мерi може гордитися своїм сином. Вiн в 19 рокiв одержав дозвiл вести в Космос таку велетенську складну машину...

Копилов крутнув ручку радiо, вiдшукуючи потрiбну хвилю. Крiзь свист i музику раптом проник в кiмнату з динамiка знайомий тривожний голос:

- Земля! Земля! - говорив вiн.

- Хто це? Чи не хто-небудь з наших мандрiвникiв на Мiсяцi або на Марсi терпить бiду?

- Говорить Барвицький, - донеслося з чорного отвору. Копилов зблiд. Вiн, безсило опустивши руки, слухав голос Святослава, знаючи, що кожна секунда наближає цю людину до смертi... Вiн сумно, з докором посмiхнувся, почувши слова Святослава про його помилку. Пiзно!!!

Через кiлька хвилин Копилов мчав у вiдкритому авто за мiстечко, що виросло навколо космодрому, до моря. Вiн зупинився бiля прекрасної вiлли. Не зачинивши дверцята машини, забувши причесати розтрiпане сизе волосся, Копилов швидко пробiг по схiдцях i вiдкрив дверi до кiмнати...

На канапi сидiла Мерi - посивiла, змарнiла, а бiля неї, поклавши голову на її колiна, спав син Вiктор - красивий молодий юнак. Мати з болем дивилася на його лице i в думцi прощалася з ним - останньою своєю надiєю...

Стукнули дверi. Мерi злякано пiдняла голову Там в напiвтьмi чорнiв силует Копилова. Очi в нього свiтилися страшним вогнем, обличчя було спотворене, нiби вiд болю.

- Що? - злякано прошепотiла вона.

Вiн, задихаючись, показав на небо, неспроможний вимовити хоча б слово...

- Вiн? - беззвучно запитала Мерi.

- Так, - хитнув головою Копилов. - Все пропало... Через кiлька хвилин катастрофа. Я чув його по радiо.. Вiн звертався також до вас...

Раптом метеорит спалахнув над обрiєм i покотився до землi. Зелене свiтло осяяло все навколо. Копилов кинувся до вiкна, зупинився. Пролунав далекий грiм.

Вiктор пiдвiв розтрiпану голову з колiн матерi.

- Мамо! Що це?

- Спи, синочку! Це впала зiрка. Десь померла людина, як кажуть старi люди, - стримуючи сльози, вiдповiла Мерi...

...Мерi обняла спочатку Вiктора, потiм Копилова. Вона була майже спокiйною. Вона зробила своє дiло - син ступав на ту дорогу, де загинув його батько. Син виправляв помилки батька! Так мусить бути!..

Вона пiднялась навшпиньки i прошепотiла в ухо Копилову:

- Коли будете в iншому свiтi - розповiсте сину про Святослава...

- Добре, - вiдповiв старий академiк. - Розкажу. Нiщо не повинно пропасти даремно. Така смерть теж принесе людям користь...

Того ж ранку з приволзького космодрому простягнулися в небо вогненнi смуги, мов казковi дороги. То вiдлiтали могутнi апарати в безоднi Космосу, несучи в собi незламнi, безстрашнi серця, якi людство посилало для завоювання Космосу...

Розум починав свiй великий похiд - похiд у безкiнечний Всесвiт...

Назад 1 ... 8 9 10 11 12 13 Вперед

Олесь Бердник читать все книги автора по порядку

Олесь Бердник - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки Mybrary.Ru.


Поза часом i простором (на украинском языке) отзывы

Отзывы читателей о книге Поза часом i простором (на украинском языке), автор: Олесь Бердник. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.

Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*
Подтвердите что вы не робот:*
Все материалы на сайте размещаются его пользователями.
Администратор сайта не несёт ответственности за действия пользователей сайта..
Вы можете направить вашу жалобу на почту my.brary@yandex.ru или заполнить форму обратной связи.
×
×