Mybrary.ru

Михаил Циба - Акванавти, або Золота жила (на украинском языке)

Тут можно читать бесплатно Михаил Циба - Акванавти, або Золота жила (на украинском языке). Жанр: Прочая детская литература издательство неизвестно, год 2004. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.ru (mybrary) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Название:
Акванавти, або Золота жила (на украинском языке)
Издательство:
неизвестно
ISBN:
нет данных
Год:
неизвестен
Дата добавления:
19 февраль 2019
Количество просмотров:
13
Читать онлайн
Михаил Циба - Акванавти, або Золота жила (на украинском языке)

Михаил Циба - Акванавти, або Золота жила (на украинском языке) краткое содержание

Михаил Циба - Акванавти, або Золота жила (на украинском языке) - описание и краткое содержание, автор Михаил Циба, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки Mybrary.Ru

Акванавти, або Золота жила (на украинском языке) читать онлайн бесплатно

Акванавти, або Золота жила (на украинском языке) - читать книгу онлайн бесплатно, автор Михаил Циба

В Городище прибули за розкладом. Молодик, що летiв з ластами в торбi за спиною, пiймавши таксi в аеропорту запросив i бабусю з Васильком. Хоча їм розмовляти нi про що, та молодик, мабуть, вiдчув якусь близкiсть до них, оскiльки й там їхали в однiй машинi. На Василька вiн не звертав якоїсь особливої уваги, i хлопець теж до нього не придивлявся. А жаль, бо це була не остання їхня зустрiч.

2. "ЧЕРВОНЕ I ЧОРНЕ"

Василько давно помiтив, що коли ти почав дивитися футбол у себе дома, то додивитися можеш у сусiдiв. З кожного вiдчиненого вiкна свого чи iншого будинку чути одне й те ж саме, або один матч, або голос спiвака чи спiвачки, або кiно. Передачi однаковi, але люди їх дивляться рiзнi. Цього вечора демонструвався кiнофiльм "Червоне i чорне". Василько порадував татка i маму своїм приїздом i вiдпочивав вiд вiдпочинку у курортному мiстi.

Забравшись на канапу з ногами й поглядаючи на екран, вiн мав у головi свої думки. Не мiг змиритися з тим, що до них у мiсто можуть лiтати лише неповноцiннi лiтаки, бо для справжнiх, як сказав дядько Микита, - молодик з ластами в торбi, немає бетонки. Всього навсього! "Ось прославимо своє мiсто, - обiцяв той спортсмен. - Тодi й на нас звернуть увагу". А як? Якби ж хтось з цього мiста полетiв у космос чи придумав якусь дивну машину... Вiн би й сам погодився летiти на мiсяць i далi, аби мiсто Городище написали на картi крупними лiтерами. Без цього бетонки не буде...

А на екранi тим часом коїлося чудне й незрозумiле. Гарна молода тiтка у старовинному бiлому вбраннi вночi вийшла на балкон з ножицями в руках. Пiдняла руку до голови, чик - i пухната коса впала у її пiдставлену руку.

Жiнка нахилилася через бильце й сказала комусь тихим, хворобливим голосом:

- Це тобi посилає твоя служниця на знак вiчної вдячностi. Я вiдрiкаюся вiд свого розуму, будь моїм повелителем!

Молодий дядько в бiлих панчохах, така була колись мода, впiймав ту косу i притулив до губiв. Тодi помахав рукою тiй жiнцi й чкурнув у кущi, нiби злодiй.

Неподалiк вiд телевiзора, на столi, свiтилася настiльна лампа з прозорим зеленим абажуром, вiд якого обличчя Володi, Василькового брата, здавалося вилитим з кольорового скла.

Володя у них вiдмiнник, але, як сказав батько, трохи заморочений. Вiн може дивитись телевiзор, а тодi нi з сього, нi з того скочити й, зашморгавши носом, вибiгти з кiмнати. Не може бачити, коли там хтось плаче або ображає малого, чи до дiвчини чiпляється. На вулицi нормальний, може й здачi дати, при потребi, а коли читає книжку чи дивиться телевiзор, стає якимсь трохи безтолковим. Ти в нього питаєш щось, а вiн дивиться крiзь тебе й мовчить. Iще Володя пише вiршi, ховає зошита, а коли нiкого немає вдома, читає уголос або наспiвує ось таке:

Не люблю свiй п'ятий "Бе",

Та йду на уроки,

Щоб побачити тебе,

Моє карооке!..

Василько вже не маленький, знає про брата все. Оте "карооке" старша донька дiльничного мiлiцiонера, їхнього сусiда по квартирi, - Iрина. Там така, як каже мати, й через губу не плюне. Задавака. А очi банькастi, як у бабки, що лiтає над водою. Вона їх мружить увесь час, щоб здавалися меншими. Сама завжди накрохмалена, напрасована, чик на вичик, йде так, нiби глек води несе на головi. Он у неї сестра Каринка, зовсiм не така, хоча теж вредна. Васильковi ота Володина любов у печiнках. Як що, так бiжи поклич!.. Або записочки носи їй. Вiдповiдь приносить Каринка. Думалося, що влiтку виїдуть на дачу, яку щойно побудували неподалiк вiд озера, далеченько за мiстом, а виявилося, що й там вони сусiди!

Прокинувся вранцi, не за власним бажанням, не вiд грому небесного чи землетрусу. Нi, це дружина дiльничного мiлiцiонера, вилицювата, розпашiла молодиця у штанях, що аж трiщали на нiй, тягла за собою старшу Iрину i репетувала, аж шибки у вiкнах брязкотiли.

- Ви бачили таку! - виставляла вперед доньку. - Ви лишень погляньте на цю Матильду! Та що за дитина, це ж мавпа! Що побачило в телевiзорi, те й собi чинить! Вiдчикрижила таку косу й кудись подiла! Кажи, для чого вiдрiзала косу? Куди подiла? Кажи, бо три шкури спущу!

Iрина, як завжди, високо тримала голову i, ховаючи очi - подарунок природи - пiд довгими, нiби наклеєними вiями, гордо мовчала. Здавалося, що вона нiчого не чує, що вона перебуває в зовсiм iншому свiтi, в iншому просторi.

Аж нагодився Василько, який у будь-яку ситуацiю може внести яснiсть. Помiтивши, що у Iрини одна коса лежить на спинi, а вiд другої залишився заячий хвостик, торкнувся до нього пальчиком i хiхiкнув. Тодi зайшов наперед i заглянув їй в обличчя.

- Володю, - пiдiйшла до старшого мати дiвчини. - А ти не знаєш, де її коса?

Аж тут i господиня. Привiталася з сусiдкою i, зрозумiвши в чому справа, налякала втручанням батька. Це подiяло. Володя, що лежав пiд ковдрою на канапi, пробурчав:

- Вийдiть, я встану.

А коли всi вийшли, вiн скочив на ноги, натягнув штани i пiдбiг до комоду в кутку кiмнати. Дiстав коробку вiд електробритви "Харкiв" i, зробивши крок через порiг, мовчки тицьнув її в руки Iринi, її мати блискавичним рухом вирвала коробку з рук доньки й побачила в нiй Iринину косу.

- Ви бачили таке! - вигукнула вона зловтiшно i забiгала очима вiд Iрини до Володi, вiд доньки до "зятя". - Парубок i дiвка! Ще мамкине молоко на губах не висохло, а вони вже в любов граються, женихаються! I не соромно вам?!!

Мабуть-таки, було соромно обом, бо "жених" утiк, а його "наречена" стояла, понуривши голову.

Сусiдка потягла за руку свою доньку додому, а Володя впав на канапу i заплакав, ховаючи лице в подушку. Мати поспiшала на роботу, бабуся поралася на кухнi, i нiкому було втiшити хлопця. Василько добре знав братову натуру й тому боявся навiть наблизитися до нього в такi хвилини. За спiвчуття вiн може вiддячити безневинному грубим словом, а то й потиличником. Отже, Василько не став старшого гладити по голiвцi й заспокоювати, вiн вирiшив допомогти йому, зарадити якось братовому горю.

Вибiг з пiд'їзду й метнувся до сусiднього, де в палiсаднику пiд кущами бузку гралися його ровесницi - Каринка й ще двi дiвчинки її вiку. Вони вкладали в iграшкове лiжко ляльку, яка, приймаючи горизонтальний стан, заплющувала очi. Вони так захопилися грою, що не помiтили наближення хлопця. Василько, тримаючи праву руку за спиною, ловив поглядом двi косички Карини, що козячими хвостиками стирчали врiзнобiч. Вiн вже було прицiлився ножицями до косички, як Карина повернула голову. Довелося вжити силу. Василько штовхнув дiвчинку в спину. Вона впала. Доки пiдiймалася, вiн встиг вiдрiзати косичку. Дiвчина лише розкрила рота, але не встигла нiчого сказати, як Василько зник у своєму пiд'їздi. Розгублено звелася на ноги й пiшла додому. Увiйшла в кiмнату, повернулася спиною до матерi i пальчиком указала на мiсце, де ще недавно була кiска.

- Господи! - сплеснула в долонi мати. - I воно туди ж!

Василько тим часом влетiв до себе й поторсав брата за плече.

- Чого тобi? - повернувся той i намiрився вдарити.

- Ось! Бери! - радiсно сяяв очима. - Хочеш, ще одну вiдрiжу!

Володя вихопив з рук брата косичку й жбурнув її до порога. Це огорошило Василька. Ображений, з очима повними слiз досади, вiн пiдняв її, вiднiс власницi i вiддав, буркнувши:

- Забери її, жадоба!

3. СЕКРЕТ ДIДА ЗАХАРIЯ

А тепер займемося Васильковим супутником, з яким йому випало не лише летiти в одному лiтацi, а й у двох таксi їхати до аеропорту i вже дома з аеропорту до будинка. Вiн теж їхав з моря додому, теж був городищенцем, земляком.

Микита Сорокалiт, так його звали, приїхав додому i наступного дня змушений був знову покидати квартиру. Справа в тiм, що його кличе до себе в хутiр Калиновий дiдусь Захарiй. Дiд, Микита про це знав, хитренький i скупенький. На всiх родичiв, особливо на молодих, дивився з пiдозрою, нiби всi вони зазiхали на його високий будинок на околицi, на садок, худобу i пасiку. Усiх сторонився, жив вiдлюдкувато, а це згадав про онука. Не важко змикитити - вiдчув подих старезної баби з косою за плечима.

Треба їхати. Це недалеко вiд, мiста, кiлометрiв тридцять п'ять, а там ще зо три кiлометри. Вийшов з автобуса й замислився, чекати попутку чи рушити пiшки. Звернув увагу на стрiлку-покажчик. Як люди розмовляють, так i пишуть. "Калинiв" написано правильно, а поряд стрiла, що вказує на шлях проти лiсосмуги. Початок слова українською мовою, а кiнець - росiйською: "ЩАСТЬЕ". Нахилився, пiдiбрав камiнець (у цих краях крейда на кожному кроцi) й виправив помилку, перекреслив двi останнi лiтери i вгорi дописав "Я".

Йшов грунтiвкою, не поспiшаючи. Щоправда, вже на околицi його наздогнав дощ, довелося прискорити ходу. Дiд Захарiй чи Захарко завжди веселенький, метушливий, сьогоднi був пригнiчений не то хворобою, не то просто передчуттям прощання з цим прекрасним i клопiтким свiтом. Микита звернув увагу на те, що не було у дворi вуликiв - старий продав пасiку. Виходить, що готується капiтально. Мабуть, i покликав для невеселої розмови.

Нi, як виявилося, дiд не дуже корився часовi i хворобам, гнувся, але не ламався. На онука поглядав не без заздрощiв, а то хiба - i зрiст, i вiк, i спортивна статура. Щоправда, не подобалися нависаючi брови, у цьому якась зверхнiсть i навiть жорстокiсть. Хоча, дiд пам'ятає, в дитинствi вiн був лагiдний i чуйний до тварин, кiшок не мучив i пiр'я з хвоста в голубiв не висмикував.


Михаил Циба читать все книги автора по порядку

Михаил Циба - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки Mybrary.Ru.


Акванавти, або Золота жила (на украинском языке) отзывы

Отзывы читателей о книге Акванавти, або Золота жила (на украинском языке), автор: Михаил Циба. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.

Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*
Подтвердите что вы не робот:*
Все материалы на сайте размещаются его пользователями.
Администратор сайта не несёт ответственности за действия пользователей сайта..
Вы можете направить вашу жалобу на почту my.brary@yandex.ru или заполнить форму обратной связи.